7 клас

Тема: Християнська церква раннього Середньовіччя

План

1. Християнська церква в ранньому Середньовіччі.             
2. Християнізація Європи. 
3. Посилення папства.
4. Виникнення і діяльність чернечих орденів.
5. Єресі та інквізиція.

Перш ніж розпочати роботу над вивченням теми давайте згадаємо, що про християнство нам вже відомо:
1) Коли і де виникло християнство?
2) Яким спочатку було ставлення в Римській імперії до християнства?
3) Коли і ким було дозволено вільне сповідання християнства?
4) Де розв`язувалися головні питання церковного життя?
5) Яка книга була головною у християн?

1. Християнська церква в ранньому Середньовіччі. Християнізація Європи

Утвердившись ще в 313 році як державна релігія Римської імперії, християнство пережило її загибель та перетворилося на фундамент середньовічної європейської цивілізації. Адже  християнство об’єднувало ворогуючі між собою держави на території Європи під час Великого переселення народів. І в усіх державах богослужіння проводилося на єдиній церковній мові -латині. Саме завдяки латині  почала формуватися нова середньовічна культура. У лиху годину безперервних варварських нашесть лише церква, одна з усієї античної спадщини, не тільки зберегла, а й укріпила своє становище. Підтримка з боку держави сприяла зміцненню її економічної могутності. Церква мала великі земельні володіння, духовенство звільнялося від військової служби , податків і мита.

У середньовічній Європі християнство переважно насаджувалося державною владою Спроби масового хрещення людей нерідко викликали більший чи менший супротив населення, яке продовжувало таємно вірити своїм поганським богам. Протест міг набувати доволі гострих, навіть трагічних форм. Таким, зокрема,  було вбивство місіонера Боніфація, який поширював        християнство серед германців.

Вивчаємо джерела

XI ст. Монах Отлон про смерть 754 р. святого Боніфація

Коли місіонери розійшлися просторими володіннями фризів для проповідництва Євані'елія і прийшли до річки Бортне... св. Боніфацій, йдучи в супроводі своїх учнів, наказав розбити шатри й очікувати па тому ж місці на прибуття людей, недавно похрещених, для здійснення над ними таїнства причастя. Визначений для цього день уже наближався. Та коли він настав і сонце піднялося високо над горизонтом, усі ті люди, на яких він чекав, як чекає батько на своїх дітей... зі страшним криком, озброєні, увірвалися в табір місіонерів... не як друзі, а як вороги, не як нові прихильники віри, а як нові кати. Побачивши це, інші вірники, озброївшись, взялися захищати місіонерів від біснуватого натовпу. Але св. Боніфацій. звернувся по захист до духовної сили, узяв святі мощі, які зазвичай носив із собою, потім, зібравши біля себе кліриків, вийшов із шатра, зупини в своїх прихильників, шо готувалися його боронити, і сказав їм: «Прошу вас, діти мої, не вступати в сутичку з нашими противниками, бо Святе Письмо вчить нас не тільки не платити злом за зло, а, навпаки, за зло чинити добро». Не встиг св. Боніфацій закінчити проповідь, якою закликав своїх учнів гідно прийняти мученицьку смерть, як божевіль-ний натовп язичників, озброєний мечами та іншою смертельною зброєю, знову накинувся на них, і їхні тіла, вкрилися багрянцем, і вони прийняли блаженну смерть...

1. Чи свідомо сповідували недавно похрещені германці християнську віру?
2. Яким положенням зі Святого Письма керувався св. Боніфацій?
3. Чому смерть місіонерів позвана «блаженною»?


Більше десяти століть християнство поширювалося Європою. Так, наприкінці IVст. – імператори Константин І і Феодосій І навернули до християнства Римську імперію; наприкінці V ст. – до християнства приєдналися франки, вестготи, племена Піренейського півострова, лангобарди, частина саксів і англів; у 988 р. – Володимир Великий охрестив Київську Русь; останніми ж у Європі у ХІІ - ХІV ст. християнство почали сповідувати полабські слов`яни, прусси і литовці. Християнізація істотно обновила життя в Європі. Вона сприяла об’єднанню народів (робила їх одновірцями), розвитку феодальних відносин та культури, а під час хрестових походів розпочала процес колонізації інших територій та країн.

2. Церковний розкол 1054 р.

На початку Середньовіччя Зах.Європа не знала міцної центральної влади, тому вже із середини ІV ст. дуже зріс вплив римських єпископів. Першим єпископом Риму був учень Ісуса Христа-апостол Петро, всі єпископи. що стали папами після нього. важають себе його спадкоємцями. Два схрещених ключі апостола Петра-срібний і золотий-є ознакою папської влади. Вони є на сучасному гербі Ватикану.  Зміст герба пояснюють так: «Папа, спадкоємець і наступник Святого Петра, тримає у своїх руках ключі від Царства Небесного». Це дало змогу папам наполягати на своєму верховенстві над світською владою- королями і імператорами. Велику роль у зміцненні такої думки відіграло вчення єпископа Аврелія Августина. Йому належать слова: «Поза церквою- немає спасіння». Саме Аврелій проголосив церкву єдиним посередником між Богом і людьми. 

На Заході християнську церкву очолив папа римський, на Сході головна роль належала патріарху Костантинопольському, або як його називали, «вселенському патріарху.» Уже в Vст. римські єпископи присвоїли собі титул глави церкви і їх почали називати папами (з грец. - батько) - "батьками церкви". Поступово церковна влада на Заході замінювала відсутню світську владу.  Особлива роль тут належить Папі Римському Григорію І Великому, який займав найвищу в Римі адміністративну посаду - префекта, а в 590 р. був обраний ще й Папою Римським. Йому вдалося встановити мир з лангобардами, які нападали на Італію і дипломатичні стосунки з багатьма європейськими правителями. Так формувалася світська влада пап.

При Каролінгах дуже зросли багатства цекви. У 756 році за підтримки Карла Великого було засновано Папську державу, що збереглася донині (Ватикан); так папа римський став світським правителем. Тоді ж Карл Великий узаконив церковну десятину- податок на утримання церкви. Її сплачували всі парафіяни у вигляді десятої частини врожаю. У руках церкви опинилися великі кошти, але сама вона потрапила у залежність від імператорів і королів. Франкські, а згодом і германські імператори на власний розсуд призначали пап. Феодальні сеньйори вчиняли так само з єпископами, абатами, священниками. Ці посади приносили чималі прибутки й тому опинилися в руках  найближчих родичів світської феодальної верхівки. Поширилася симонія-звичай продавати духовний сан. Світська влада привласнила інвестору- право призначати вищих духовних осіб. 

На Заході християнську церкву очолив Папа Римський, а на Сході - Патріарх Константинопольський. Між ними не вщухали суперечки щодо першості та значимості у християнському світі. Згодом між ними почали виникати розбіжності щодо церковного устрою, віровчення, обрядів.У 1054 році через суперечку за підпорядкування церкви в Південній Італії, (яка належала Візантії, але папа вважав її своїм володінням) представники Риму і Константинополя розірвали відносини своїх церков й обмінялися церковними прокляттями - анафемами.   В історії християнства події 1054 р. були витлумачені як церковний розкол (схизма). З того часу західну церкву стали називати римо-католицькою ("вселенською"), а східну - православною ("істинною"). Неодноразові спроби об`єднання церков - унії впродовж Середньовіччя були безуспішні.       

                         Робота з історичною картою.

Це карта історичного атласу «Хрістіянізація Європи. Церква у VI-ХІV ст.». Вам необхідно дати відповіді на наступні питання:

1) Назвіть народи, які сповідували католицтво.

2) Назвіть народи, які прийняли православ’я.

3. Чернечі та духовно-рицарські ордени

 На території Центральної та Західної Європи поширився католицизм. Церковні обряди в католицькій та православній церкві виконувало духовенство. Воно поділялося на біле та чорне.  До білого духовенства належали священики, що відправляли богослужіння та жили в миру, серед людей. Чорне духовенство становили ченці - священики, що усамітнювалися від світського життя в монастирях. Церква, як і суспільство, мала свою ієрархію, передбачаючи підпорядкування нижчих священиків вищим.

Піднесення ролі папства в епоху розвинутого Середньовіччя (ХІ-ХІІІ ст.) 

Робота з історичним документом                            «З історії моїх бідувань». П’єр Абеляр

В абатстві, до якого я вступив, вели цілковито мирське життя, й до того ж, вельми негоже; сам абат, що стояв вище за інших за саном, був нижчим від них за способом свого життя й ще більше — за своєю поганою славою...    Є деякі священики, які не лише через помилки обманюють прихожан, запевняючи їх, що за грошові приношення скасовують або послаблюють покарання, накладені у спокуту, думають вони не стільки про те, щоб догодити Богові, скільки про те, аби найбільше отримати грошей. І не тільки священики, а й начальників священиків, тобто єпископів, як нам відомо, охопило користолюбство, і коли при освяченні церков, вівтарів чи благословенні цвинтарів або будь-яких інших свят збирається простий люд, від якого вони сподіваються (отримати) багаті дарунки, то вони суттєво пом’якшують покарання: дарують їм то четверту, то третю частину покарання, зрозуміло, під приводом якоїсь милості, насправді ж — безмежної жадібності.

Запитання до тексту

1) Чому, на ваш погляд, падав авторитет церкви? Свою відповідь обґрунтуйте.

2) Які риси духовенства піддає критиці автор?

  Рух за оновлення церкви в середині Х ст. очолив французький монастир Клюні (знайдіть це містечко на карті атласу "Християнська церква в Європі в VI-XІVст.), який підлягав безпосередньо папі. Лідером "Клюнійського руху" став папа Григорій VІІ, який скасував світську інвеституру, вивів монастирі з під впливу сеньорів, засудив симонію й заборонив духовенству брати шлюб. Німецький король Генріх ІV проігнорував заборони папи Григорія VІІ, за що був відлучений від церкви і вимушений вимолювати у папи прощення - узимку, в лохміттях, босоніж. Цей випадок ввійшов і історію як "шлях до Каносси" (1077 р.) і цей вислів означає –отримати повну поразку і виконувати найпринизливіші вимоги.

У 1122 р. у Вормсі духовна і світська влада, уклавши договір, дійшли згоди - єпископів обирали вільно, а затверджували імператори разом із папами. 

. Найвищої могутності папство досягло за понтифікату (періоду правління) папи Інокентія ІІІ (1198-1216). Він відновив усі папські володіння в Італії. Якщо його попередники називали себе "намісниками св. Петра", то Інокентій ІІІ проголосив себе "намісником Бога на землі", "найвищим володарем церкви і світу". За нього церква почала домінувати над державою. Він навіть мав контроль над Візантійською імперією. Ніколи в історії чоловік ще не мав стільки влади в руках. Він організував два хрестових походи і розпорядився знищити "усіх єретиків і повсюди", установив інквізицію.  В 1274 р. за понтифікату Григорія Х було прийнято новий порядок обрання пап - відтепер їх мали обирати лише кардинали без втручання імператорів чи інших світських государів. Для цього зібрання кардиналів замикали в залі, доки не закінчаться вибори нового папи. Відтоді зібрання кардиналів з обрання папи почали називати конклавом (у перекладі з латинської - «під ключ»). Якщо через три дні кардинали не доходили згоди, їхнє харчування обмежували, а ще через п’ять днів, щоб прискорити вибори, переводили на хліб і воду. Церква проголошувалася вищою за світську владу. Правом церкви було прощати гріхи всім бажаючим - треба було лише придбати грамоту про відпущення гріхів - індульгенцію. Папська влада проголошувалася вищою за владу королів та імператорів. 

Робота з історичним документом. Прочитати документ та довести, що Папа Римський дістав віщу владу.

«Із Диктату папи» (1075 р.) Тільки римський єпископ по праву називається вселенським. Тільки він сам може усувати єпископів і призначати їх... Один він має право розпоряджатися знаками імператорської влади. Тільки папі всі князі цілують ноги... Один він у світі іменується папою. Він може усувати імператорів... Ніхто не може скасувати його (папи) рішення, а він сам скасовує будь-чиє. Ніхто йому не суддя...                                                                                                          

Дайте відповідь на запитання: якими були джерела збагачення католицької церкви?

5. Єресі та інквізиція  

Церква збагачувалася, вище католицьке духовенство купалося в розкоші, тоді як мирян вони закликали жити у бідності та праведності. Не тільки серед мирян, але й у деяких представників духовенства це викликало невдоволення. Вони почали відкрито виступати з осудом збагачення церкви. Цей рух проти церкви в Європі дістав назву єресі.                                                

Єретик (з грец. – “супротивник”) – противник пануючого віровчення церкви. Єретики вважали:

  1) церква “зіпсована”;

  2) Папа – намісник Диявола, а не Бога.

Єретики відкидали дорогі церковні обряди, пишні богослужіння; вимагали скасування церковної десятини, відмови духовенства від земельних володінь і багатств. Джерела віри єретиків – Євангеліє, ідея “ангельської бідності”. Найвищого розквіту єретичні рухи досягли в другій половині ХІІ-ХІІІ ст. Їхнім центром стала Південна Франція, де зародилися єретичні вчення катарів (чистих) і вальденсів. Звідти вони поширилися в інші європейські країни.

Вальденси

Опорою єресі були міста. Городяни більше спілкувалися один з одним. До міст приходили мандрівники та купці з усієї Європи, навіть зі Сходу. Новини та ідеї поширювалися в містах значно швидше, та й освічених людей тут було більше. Назва цієї єресі походить від імені французького купця - П’єра Вальдо. Його послідовників називали вальденсами. Вальдо залишив дім, роздав майно бідним та з групою прихильників почав проповідувати Священне Писання. Спочатку його ворожість до церкви не була дуже великою. Він лише засуджував нечесних священиків і ченців та стверджував, що вони не повинні служити Богові. Гоніння почалися одразу ж. Вчення Вальдо оголосили єрессю. Його послідовники багато десятиріч продовжували свої проповіді по всій території Європі. Вони Їхнє ставлення до церкви стало ворожим. На півдні Франції катарів наз. Альбігойцями (за назвою міста Альби де воно набуло широкого поширення)

Катари

Ще далі пішли катари (від латинського «чисті»). Світ поділився на дві половини: «чисту», створену Богом, і «брудну», яка породжена дияволом. Католицька церква - будинок диявола і служить йому. Катари створили свою власну церкву «досконалих», спеціальні знаки, за якими легко впізнавали один одного, й не хотіли мати нічого спільного з «підручними диявола».   Вчення катарів в усьому суперечило церковним догматам, але воно нараховувало тисячі прихильників. Цілі області Європи перебували під їхнім впливом.

Альбігойці

У південних областях Франції катарам вдалося привернути до себе не тільки городян, але також лицарів, крупних сеньйорів та навіть правителя Тулузи графа Раймунда VI. Кажуть, що один з «досконалих» завжди перебував при ньому і користувався великою пошаною, на відміну від католицького єпископа. Катарів називали за назвою міста Альби - альбігойцями.                                               

Вальденсию Виступали за бідність,взаємодопомогу, мирську проповідь, свободу читання Біблії. Виступали проти приватної власності, феодального суду (страти), військової служби, поклоніння іконам, сплату церковної десятини.

Катари. Вели суворий спосіб життя і готові були за віру прийняти мученицьку смерть. На їхню думку6 церква-зло, земля і порядок на ній породжені дияволом, людина спасе душу лише тоді, коли порве із земним світом. Учні заслуховують виступ доповідача щодо появи єретичних рухів в середньовічній Європі та про реакцію католицької церкви на їх появу.

У ХІІІ ст. для розшуку, суду і розправи над єретиками папою Інокентієм III було створено (а наступним папою Григорієм IX вдосконалено і поширено) - інквізицію (з лат. - розшук, розслідування) - судово-слідчу організацію - «Святу установу».   Згідно із законом цього суду, кожний громадянин мав доносити на єретиків. І кожна особа, яку підозрювали в єресі, підлягала тортурам. Суд був таємним, і підсудному не викривали ім’я донощика. Інквізитор оголошував свій вирок і передавав жертву світській владі, яка кидала звинуваченого до тюрми на все життя або найчастіше спалювала. Адже, за християнськими віруваннями, нечисту силу можна знищити лише вогнем. Майно жертви конфісковувалося: половину забирала церква, а половину — держава.     Нерідко влаштовували церемонію проголошення та виконання вироку інквізиції над групою єретиків - аутодафе (з ісп. - "акт віри") на головній площі міста при великому скупчені народу, у присутності духовної та світської знаті.  В Іспанії каральна діяльність набула найбільшого розмаху під керівництвом великого інквізитора Томаса Торквемади (1420-1498).                                                                                                       

      Визначення:                                                                                                                               А. Назва релігії, яка стала фундаментом європейської цивілізації.                              

Б. Суд католицької церкви у справах єретиків

 В. Релігійне вчення, що заперечує основи та організаційні норми панівної церкви                                                                                                                                                Г. Розкол християнської церкви на католицьку і православну.                                         

 Д. Військово-чернечі організації західноєвропейських лицарів, що боролися проти «ворогів християнської віри

 Є. Купівля і продаж церковних посад.                                                                         

Ж. Духовна особа в католицькій церкві, наступна після Папи.                                           

 З. Глава католицької церкви.                                                                                   

  І. Зібрання кардиналів для обрання Папи Римського.                                             

 К. Масове прилюдне спалення єретиків за вироком інквізиції.                          

 Л. Право призначати вищих духовних осіб.                                          

 М. Грамота про відпущення гріхів

 Використавши набуті знання та опрацювавши матеріал презентації, складіть таблицю:       

Назва ордену

Історія створення

діяльність