09 квітня-15 квітня

Тема: Утворення вогнищ Другої світової війни

1. Спроби перегляду Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних договорів 

                        Боротьба за перегляд Версальського договору на довгі роки визначила зовнішньополітичний курс Німеччини. Саме на хвилі цієї боротьби до влади в країні прийшли нацисти, хоча спроби цього перегляду почалися ще в роки Веймарської республіки. План Дауеса, а потім план Юнга сприяли відродженню економічного потенціалу Німеччини і ставили під сумнів існування Версальської системи. Вже в 1932 р. на міжнародній конференції в Лозанні було прийняте рішення про скасування виплат репарацій Німеччиною. У січні 1935 р. населення Саару, яка з 1919 р. знаходилася під управлінням Ліги Націй, абсолютною більшістю голосів (90,8%) у ході плебісциту проголосувало за її входження до складу Німеччини. Окрилений успіхом у Саарі, Гітлер знову вирішив показати всьому світу свою силу. Угода з Великою Британією, укладена в цьому ж році, дозволяла Німеччині нарощувати могутність свого військово-морського флоту. Почалося інтенсивне переозброєння німецької армії. 7 березня 1936 р., у день обговорення у французькому парламенті франкорадянського договору, гітлерівська армія окупувала Рейнську демілітаризовану зону, порушуючи тим самим і Версальський договір, і Локарнські угоди. У Парижі і Лондоні мовчали. У Берліні цю операцію представили як відновлення німецького суверенітету. Подальші події не залишили і сліду від Версальської системи фактично.

2. Експансія Італії. Напад на Ефіопію 

                    Експансія Італії була націлена на країни Середземномор’я і Балканського півострова, Ефіопію, низку інших африканських країн. В Ерітреї, Сомалі та Лівії (італійських колоніях) зосереджувалися війська, будувалися і реконструювалися морські порти, аеродроми, військові бази. За три роки в колоніях були розгорнуті збройні сили чисельністю близько 13 тис. чоловік. У ніч на 3 жовтня 1935 р. без оголошення війни італійські війська вторглися в Ефіопію. Озброєні здебільшого гвинтівками старих зразків, мисливськими рушницями і списами, ефіопські війська протягом семи місяців чинили героїчний опір загарбникам, які використовували танки, літаки й отруйні речовини. Столиця Ефіопії Аддис-Абеба була захоплена італійцями 5 травня 1936 р. Імператор Хайле Сілассіє змушений був залишити країну. Ліга Націй оголосила Італію агресором, але до необхідних у цьому випадку санкцій не вдалась. США і Велика Британія після початку війни оголосили про свій нейтралітет і заборонили експорт зброї в обидві країни, поставивши тим самим агресора і його жертву в однакове становище. В 1936 р. повна окупація Ефіопії — суверенної держави і члена Ліги Націй — була завершена. 

3. Початок японської агресії 

У 1927 р. прем’єр-міністр Японії Танака у своєму меморандумі виклав програму територіальних завоювань в Азії. Об’єктами агресії японських військ називалися Китай, Індія, СРСР і інші країни. Але меморандум прем’єр-міністра «Саар повертається додому». Поштова марка нацистської Німеччини, присвячена приєднанню Саару (1935 р.). Ефіопські солдати позують на фоні захоплених італійських танків Хайле Сілассіє — останній імператор Ефіопії 151 був спрямований насамперед проти США, з метою усунення їхньої присутності і впливу на Далекому Сході. Першим об’єктом нападу агресори обрали Північно-Східний Китай (Маньчжурію). Привід для початку агресії шукали недовго: 18 вересня 1931 р. неподалік від Мукдена на Південно-Маньчжурській залізниці японська агентура вчинила диверсію. Незначні ушкодження, заподіяні вибухом, послужили «підставою» для окупації японськими військами всієї Маньчжурії. За тримісячний термін Північно-Східний Китай опинився в руках агресора. У лютому 1932 р. на території всієї Маньчжурії була проголошена незалежна (але під японським контролем) республіка Маньчжоу-Го. Їй була надана видимість законного характеру завдяки проголошенню Пу І, представника маньчжурської династії, офіційним главою держави. Китай звернувся до Ліги Націй. Ліга Націй направила в Китай комісію, яка у своїй доповіді не визнала самостійності маріонеткової держави Маньчжоу-Го і запропонувала вивести з Китаю японські війська. Однак Японія демонстративно ігнорувала ці вимоги і вийшла з Ліги Націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії застосовані не були. З загарбанням Маньчжурії у світі фактично виникло перше вогнище майбутньої світової війни. 

4. Неефективність діяльності Ліги Націй 

         Уже перше вогнище майбутньої світової війни, коли Японія в 1931 р. захопила Маньчжурію, стало для Ліги Націй випробуванням, яке вона не витримала. Ліга Націй обмежилася констатацією, що Маньчжурія є складовою частиною Китаю, і невизнанням маріонеткової держави Маньчжоу-Го. Японія відчула безкарність і демонстративно вийшла з рядів цієї міжнародної організації (1933). Німеччина також не зв’язувала свої зовнішньополітичні плани з членством у Лізі Націй. Вже в жовтні 1933 р. Німеччина заявила про вихід із Ліги Націй. Італійська агресія в Ефіопії була засуджена Лігою Націй, яка наклала в листопаді 1935 р. на Італію економічні санкції. Санкції не включали заборону на поставки нафти, до них не приєдналися деякі країни, і вони виявилися зовсім неефективними. Цей епізод продемонстрував нездатність Ліги Націй протистояти агресору. Правда, у 1937 р. Італія була виключена з Ліги Націй. У 1939 р. з Ліги Націй був виключений СРСР за здійснення агресії проти Фінляндії. Сталінська пропаганда фактично приховала цю подію. В результаті Ліга Націй не стала важливим інструментом у системі міжнародних відносин, який зміг би запобігти світовій війні і забезпечити міцний мир. Формально вона була розпущена в 1946 р.

       5. «Вісь Берлін — Рим — Токіо» 

               Доброзичлива позиція Німеччини під час італійської інтервенції проти Ефіопії і спільна італо-німецька інтервенція проти республіканської Іспанії призвели до зближення двох фашистських держав. У жовтні 1936 р. міністри закордонних справ Італії і Німеччини Г. Чіано і К. Нейрат підписали італо-німецький протокол про співробітництво, який отримав умовну назву «Вісь Берлін — Рим». У листопаді 1936 року Гітлер підписав з Японією «Угоду про боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу» (Антикомінтернівський пакт). До цього пакту в 1937 р. приєдналася Італія, в результаті чого утворився своєрідний трикутник агресивних держав, який склали Німеччина, Італія і Японія. Пу І та його уряд Історичні подробиці. Нинішня Організація Об’єднаних Націй (ООН), створена в 1945 р., стала спадкоємицею Ліги Націй і у своїй практичній діяльності прагне враховувати негативний досвід першої міжнародної організації з підтримки миру. 152 Хоча новий блок був офіційно спрямований проти світового комунізму і всіх лівих сил, він уже тоді становив реальну загрозу для США, Великої Британії і Франції. У ці дні міністр закордонних справ Італії писав у своєму щоденнику: «Три нації зобов’язалися йти тим самим шляхом, що, імовірно, приведе їх до світової війни, неминучої війни». 22 травня 1939 р. Гітлер і Муссоліні підписали договір «Про політичне і воєнне співробітництво» терміном на 10 років («Сталевий пакт»). А в умовах Другої світової війни Німеччина, Італія і Японія 27 вересня 1940 р. уклали між собою Тристоронній пакт, який передбачав розширення воєнного й економічного співробітництва. 6. Вторгнення Японії в Центральний Китай 7 липня 1937 р. японські війська почали нову війну в Китаї. Японські правлячі кола розраховували використовувати у своїх цілях Громадянську війну в цій країні, яка продовжувалася між Гомінданом і комуністами, а також сприятливу для себе міжнародну обстановку. На кінець 1937 р. японські війська захопили Тяньцзінь, Пекін, Шанхай і тогочасну столицю країни Нанкін. У війні проти Китаю Японія одержала повну підтримку своїх союзників. У лютому 1938 р., виступаючи в рейхстазі, Гітлер заявив про визнання Німеччиною маріонеткової держави Маньчжоу-Го і схвалив дії японських військ у Китаї.

7. Колективна безпека чи «умиротворення» агресора? 

                 Можливість створення системи колективної безпеки в Європі була упущена. Створення такої системи через двосторонні угоди (договори між СРСР і Францією, СРСР і Чехословаччиною у 1935 р.) також не виправдало себе. Прихід Гітлера до влади не відразу був сприйнятий у Лондоні і Парижі як докорінний перелом у політиці Німеччини. Довгий час у ньому бачили лише сильного національного лідера, який прагне відновити для Німеччини справедливість після закінчення війни. Багатьом політикам Заходу Гітлер здавався лідером, з яким можна вести справи на дипломатичній основі. Так виникла політика «умиротворення». Активним прихильником цієї політики був прем’єр-міністр Великої Британії в 1937–1940 р. Н. Чемберлен. На його думку, головна небезпека полягала не в діях Німеччини, а в можливій втраті контролю над розвитком подій. Франція, яка за останні п’ятдесят років пережила дві війни з Німеччиною (1870–1871, 1914–1918), на перше місце висувала забезпечення власної безпеки. Перспектива нової війни з Німеччиною змушувала правлячі кола йти на будь-які можливі поступки заради збереження миру. США у 1935 р. прийняли закон «Про нейтралітет». Зрозуміла позиція невтручання в європейські справи базувалася на величезному військовопромисловому потенціалі США і впевненості в тому, що події в Європі не торкнуться національних інтересів Сполучених Штатів.

 8. «Аншлюс» Австрії 

          У ході переговорів з Муссоліні у вересні 1937 р. Гітлер дістав згоду італійського диктатора на аншлюс (приєднання) Австрії. 12 березня 1938 р. німецькі сухопутні і повітряні сили вторглись в Австрію. Захоплення цієї країни пройшло без жодного пострілу. Населення радо вітало нацистського фюрера і його армію. За офіційною версією, війська рейха були уведені на прохання австрійського канцлера, який нібито розраховував відновити за їхньою допомогою Японська листівка, присвячена підписанню Антикомінтернівського пакту. 1936 р. Див. відео «День в історії. Німецькі війська розпочали анексію Австрії». Насправді канцлер нічого подібного не заявляв, а його «послання» було сфальсифіковано Берліном. Наступного дня був сформований новий австрійський уряд з нацистів, який прийняв закон, що проголосив Австрію «німецькою землею». Вже на початку квітня 1938 р. Велика Британія, Франція і США ліквідували свої дипломатичні місії у Відні і тим самим визнали аншлюс Австрії, хоча і виразили протест проти дій Німеччини.

            9. Мюнхенська угода

            Натхненний своїми успіхами в Австрії гітлерівський уряд почав готувати план загарбання Чехословаччини. Гітлер висунув вимогу про передачу Німеччині Судетської області на заході Чехословаччини, більшість населення якої складали німці. Головним гарантом безпеки Чехословаччини була Франція. Велика Британія зобов’язалася діяти в захист Чехословаччини лише за підтримкою Франції. СРСР запропонував допомогу Празі — якщо Польща і Румунія дозволять радянським військам пройти через їхню територію. Ця пропозиція Москви у Варшаві і Бухаресті була відразу ж відхилена. Очевидно, влада Чехословаччини побоювалась військ Червоної армії більше, ніж німецької армії. На вересень 1938 р. британський уряд прийшов до висновку, що війні можна запобігти тільки шляхом передачі Німеччині Судетської області. Заперечення французького прем’єр-міністра Даладьє, що поступка Гітлерові тільки надихне його на продовження агресії, було проігнороване. 29 вересня 1938 р. у Мюнхені розпочала свою роботу міжнародна конференція з питання про Чехословаччину за участю А. Гітлера, Б. Муссоліні, Н. Чемберлена і Е. Даладьє. Учасники конференції схвалили німецько-італійський проект угоди. Викликаним у Мюнхен представникам Чехословаччини було повідомлено, що рішення конференції обговоренню не підлягає. Чехословаччині, після виконання нею мюнхенської угоди, обіцяли міжнародну гарантію кордонів. Чехословаччина повинна була в десятиденний термін передати Німеччині Судетську область і протягом трьох місяців задовольнити територіальні претензії Угорщини на Закарпатську Україну і Польщі на місто Тешин у Сілезії. Гітлер отримав індустріальні райони Чехословаччини з металургійними і хімічними заводами, а Чехословаччина, втративши прикордонні укріплення, опинилася роззброєною перед загрозою агресії. Політика «умиротворення» зазнала повного краху. Німеччина стала однією з найсильніших держав Європи. Мешканці Відня захоплено вітають нацистів. 15 березня 1938 р. ?

     1. У чому полягала двоякість позиції Великої Британії стосовно Чехословаччини? 

     2. Чому, на Вашу думку, чехословацька делегація не була запрошена для участі в      Мюнхенській міжнародній конференції? 

   Свідчать документи. 

       Із заяви уряду Великої Британії урядові Чехословаччини (29 вересня 1938 р) Пан Чемберлен уже завірив пана президента, що в Мюнхені буде постійно пам’ятати про інтереси Чехословаччини, і що він їде туди з наміром спробувати знайти таке зближення точок зору німецького і чехословацького урядів, яке дозволило б провести заходи для того, щоб належним чином і справедливо здійснити принцип територіальних поступок, на які чехословацький уряд уже пішов. Уряд Його Величності виражає тверду надію, що чехословацький уряд не буде ускладнювати і без того складне завдання прем’єр-міністра...

          Домашнє завдання:

  Дати відповіді на запитання (письмово):

       1. Охарактеризуйте діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної загрози

       2. Назвіть вогнища агресій, розпалені Японією й Італією? 

       3. Коли відбувся Австрійський аншлюс і розділ Чехословаччини? Яке його значення?

       4. Які цілі ставив перед собою А. Гітлер та Й. Сталін, укладаючи пакт про ненапад? Чи сприяла ця угода збереженню миру?

       5. У радянсько-німецькій пресі пакт Молотова-Ріббентропа був надрукований без додаткового протоколу, як ви вважаєте чому?
       6. Охарактеризуйте пакт Молотова-Ріббентропа.