18-20 березня
1. Чи можна говорити про повну незалежність Ірану після Першої світової війни? (Відповідь обґрунтуйте.)
У 1920 р. Ірак став підмандатною територією Англії. Наступного року в країні була встановлена конституційна монархія. Національно-визвольна боротьба, яка почалася в країні після першої світової війни, змусила колоніальну англійську адміністрацію в 1932 р. визнати Ірак незалежною державою. Але це визнання було формальним. Англія й надалі контролювала внутрішню і зовнішню політику іракського уряду. Антиімперіалістичне повстання 1935-1937 рр. не принесло іракському народу свободи і було жорстоко придушене англійськими військами.
Османська імперія, спробувавши завоювати Кавказ під час першої світової війни, зазнала невдачі. Виявилася неспроможною вона і зупинити наступ військ Антанти в Месопотамії, Палестині та Сирії. Тому ЗО жовтня 1918 р. країна капітулювала, підписавши з державами Антанти Мудроське перемир'я, умови якого були досить несприятливі для неї. Переможці не тільки розчленували Османську імперію, захопивши її колишні арабські володіння, а й залишили за собою право окупувати будь-яку частину турецької території. Армія була демобілізована, а військові арсенали передавалися військам Антанти.
Уряд султана Мехмеда IV Вахіддіна фактично став залежним від Антанти. За півроку Англія окупувала Південно-Східну Анатолію (Кілікію), а разом з Францією - Східну Фракію й зону чорноморських проток. У травні 1919 р. Греція висадила війська в Ізмірі, плануючи окупувати Західну Анатолію - один із найрозвинутіших економічних районів країни. У деяких районах Середземноморського узбережжя висадилися війська Італії. З кінця 1919 р. Франція значно розширила окуповану територію на південному сході Туреччини, ввівши війська у Кілікію. Загроза втрати незалежності викликала піднесення національного руху.
У серпні-вересні 1919 р. в Ерзрумі і Сивасі був створений Представницький комітет товариств захисту прав під керівництвом Мустафи Кемаля. У січні 1920 р. кемалісти прийняли декларацію з вимогами відновити турецьку державу до якої мали б увійти Анатолія, Східна Фракія й зона проток та негайно вивести іноземні війська з цих територій. Проте у березні 1920 р. англійська військова адміністрація оголосила про окупацію Стамбула, який збройні сили Антанти фактично завоювали ще в листопаді 1918 р. Парламент було розігнано, багатьох його членів заарештовано. У відповідь М. Кемаль і його прихильники 23 квітня 1920 р. в Анкарі відкрили засідання Великих Національних зборів Туреччини.
У травні 1920 р. Національні збори сформували уряд, який очолив Мустафа Кемаль. В країні утвердилося двовладдя: в Стамбулі перебував султанський уряд, а в Анкарі - кемалістський. 20 січня 1921 р. республіканці прийняли тимчасову конституцію, згідно з якою вища влада в Туреччині переходила до Великих Національних зборів. За підтримки радянської Росії, що надала військову та фінансову допомогу кемалістам, влітку 1920 р. республіканський уряд почав створювати власні збройні сили.
Тим часом країни-переможниці не без користі для себе вирішували долю турецької держави. За умовами Севрського договору від 10 серпня 1920 р. більша частина Туреччини розподілялась між Англією, Францією, Італією та Грецією. Північний схід країни'за згодою Антанти переходив до Вірменії. На південному сході передбачалося створення курдської держави під протекторатом Англії. Туреччина як самостійна держава фактично припиняла своє існування.
Спроба Антанти навесні 1921 р. за допомогою грецьких військ припинити національно-визвольну боротьбу турків за незалежність провалилася.
1 листопада 1922 р. Великі Національні збори Туреччини ліквідували султанат, зберігши систему халіфату. Останній турецький султан Мехмед IV Вахіддін втік із країни. Халіфом було обрано принца Абдула Меджіда. У жовтні 1923 р. Туреччина була проголошена республікою, її першим президентом став Мустафа Кемаль. За Лозаннським договором (липень 1923 р.) Туреччина визнавалася європейськими країнами як незалежна держава.
Конституція 1924 р. ліквідувала халіфат. У 1928 р. з конституції було вилучено положення про іслам як державну релігію, внаслідок чого Туреччина стала світською державою. Реформи, проведені під керівництвом Мустафи Кемаля Ататюрка (таке прізвище президент взяв собі у 1934 р., після видання закону про запровадження прізвищ), пожвавили економічне й громадське життя, створили передумови для швидшого розвитку промисловості й сільського господарства, національної культури й освіти, духовного життя нації.
Розпад Османської імперії мав непересічне значення для арабських народів Близького Сходу. Ще під час війни Англія, намагаючись ослабити її, обіцяла арабам створити після війни єдину незалежну арабську державу. Водночас у травні 1916 р. вона уклала із Францією таємну угоду, за якою Ірак (Месопотамія) і Трансйорданія переходили під протекторат Англії, Сирія і Ліван - Франції, а Палестина залишалася під спільним управлінням держав Антанти. Після першої світової війни лише Саудівська Аравія та Ємен отримати статус самостійних держав. Мандати на управління, видані Лігою Націй, великі європейські держави використали для зміцнення свого панування над арабськими народами.
1. Виділіть особливості політичного розвитку країн Близького і Середнього Сходу.2. Укажіть особливості соціально-економічного розвитку країн названого регіону.3. Як у наш час вирішується «палестинська проблема»?
Тема. Країни Близького і Середнього Сходу.
1.Іран у міжвоєнний період. Реформи Реза-хана.
3. Діяльність Ататюрка.
4. «Палестинська проблема».
1. Іран у міжвоєнний період. Реформи Реза-хана.
У роки першої світової війни Іран, що був колонією Англії і царської Росії, став ареною воєнних дій між англо-російськими та німецько-турецькими військами.
На початку 1918 р. англійці окупували всю територію Ірану, нав'язавши йому договір, у відповідності з яким іранську армію, фінанси, будівництво, шляхи сполучення, зовнішню торгівлю та інші сфери суспільно-економічного життя Ірану було поставлено під контроль англійських радників та інструкторів.
У квітні 1920 р. в Тавризі почалося повстання проти окупаційного режиму, яке очолив лідер партії азербайджанських демократів шейх М. Хіабані. Повсталі вимагали проголошення Ірану республікою, проведення демократичних реформ та автономії для Азербайджану. В серпні 1920 р. до Тавризу прибуло шахське військо. Протягом вересня об'єднані сили англійських та шахських військ придушили повстання. Шейх М. Хіабані й багато його прихильників загинули в боях. У 1920 р. національно-визвольний рух розгорнувся в Гіляні, північній провінції Ірану. Повстання в іранському Азербайджані й Гіляні активізували антиімперіалістичні й демократичні настрої в Тегерані, центральних і південних регіонах країни. Під тиском масового невдоволення проанглійський уряд шаха Восуг-ед-Доуле у червні 1920 р. змушений був піти у відставку.
У лютому 1921 р. російські козацькі полки під командуванням Реза-хана здійснили в країні державний переворот. Новий уряд на чолі з Зія-ед-Діном в Ірані називали «чорним кабінетом». По відношенню до Росії він проводив обережну політику, хоча й погодився у 1921 р. на підписання двостороннього договору з Москвою. Зміна уряду не сприяла стабілізації в країні.
3. Діяльність Ататюрка.
4. «Палестинська проблема».
1. Іран у міжвоєнний період. Реформи Реза-хана.
У роки першої світової війни Іран, що був колонією Англії і царської Росії, став ареною воєнних дій між англо-російськими та німецько-турецькими військами.
На початку 1918 р. англійці окупували всю територію Ірану, нав'язавши йому договір, у відповідності з яким іранську армію, фінанси, будівництво, шляхи сполучення, зовнішню торгівлю та інші сфери суспільно-економічного життя Ірану було поставлено під контроль англійських радників та інструкторів.
У квітні 1920 р. в Тавризі почалося повстання проти окупаційного режиму, яке очолив лідер партії азербайджанських демократів шейх М. Хіабані. Повсталі вимагали проголошення Ірану республікою, проведення демократичних реформ та автономії для Азербайджану. В серпні 1920 р. до Тавризу прибуло шахське військо. Протягом вересня об'єднані сили англійських та шахських військ придушили повстання. Шейх М. Хіабані й багато його прихильників загинули в боях. У 1920 р. національно-визвольний рух розгорнувся в Гіляні, північній провінції Ірану. Повстання в іранському Азербайджані й Гіляні активізували антиімперіалістичні й демократичні настрої в Тегерані, центральних і південних регіонах країни. Під тиском масового невдоволення проанглійський уряд шаха Восуг-ед-Доуле у червні 1920 р. змушений був піти у відставку.
У лютому 1921 р. російські козацькі полки під командуванням Реза-хана здійснили в країні державний переворот. Новий уряд на чолі з Зія-ед-Діном в Ірані називали «чорним кабінетом». По відношенню до Росії він проводив обережну політику, хоча й погодився у 1921 р. на підписання двостороннього договору з Москвою. Зміна уряду не сприяла стабілізації в країні.
У 30-х роках іранський уряд спробував ліквідувати концесію Англо-Іранської нафтової компанії на пошук і видобуток нафти. Рішення обґрунтовувалося тим, що концесійний договір, підписаний під збройним тиском Англії, суперечив національним інтересам Ірану. Суперечка між Англією та Іраном навколо концесії була винесена на розгляд у Лігу Націй, внаслідок чого права компанії дещо обмежувались. Проте у 1933 р. було укладено нову угоду, згідно з якою збільшувались вклади Англо-Іранської нафтової компанії у казну Ірану. Термін концесії був продовжений до 1993 р.
1. Чи можна говорити про повну незалежність Ірану після Першої світової війни? (Відповідь обґрунтуйте.)
У 1920 р. Ірак став підмандатною територією Англії. Наступного року в країні була встановлена конституційна монархія. Національно-визвольна боротьба, яка почалася в країні після першої світової війни, змусила колоніальну англійську адміністрацію в 1932 р. визнати Ірак незалежною державою. Але це визнання було формальним. Англія й надалі контролювала внутрішню і зовнішню політику іракського уряду. Антиімперіалістичне повстання 1935-1937 рр. не принесло іракському народу свободи і було жорстоко придушене англійськими військами.
Османська імперія, спробувавши завоювати Кавказ під час першої світової війни, зазнала невдачі. Виявилася неспроможною вона і зупинити наступ військ Антанти в Месопотамії, Палестині та Сирії. Тому ЗО жовтня 1918 р. країна капітулювала, підписавши з державами Антанти Мудроське перемир'я, умови якого були досить несприятливі для неї. Переможці не тільки розчленували Османську імперію, захопивши її колишні арабські володіння, а й залишили за собою право окупувати будь-яку частину турецької території. Армія була демобілізована, а військові арсенали передавалися військам Антанти.
Уряд султана Мехмеда IV Вахіддіна фактично став залежним від Антанти. За півроку Англія окупувала Південно-Східну Анатолію (Кілікію), а разом з Францією - Східну Фракію й зону чорноморських проток. У травні 1919 р. Греція висадила війська в Ізмірі, плануючи окупувати Західну Анатолію - один із найрозвинутіших економічних районів країни. У деяких районах Середземноморського узбережжя висадилися війська Італії. З кінця 1919 р. Франція значно розширила окуповану територію на південному сході Туреччини, ввівши війська у Кілікію. Загроза втрати незалежності викликала піднесення національного руху.
У серпні-вересні 1919 р. в Ерзрумі і Сивасі був створений Представницький комітет товариств захисту прав під керівництвом Мустафи Кемаля. У січні 1920 р. кемалісти прийняли декларацію з вимогами відновити турецьку державу до якої мали б увійти Анатолія, Східна Фракія й зона проток та негайно вивести іноземні війська з цих територій. Проте у березні 1920 р. англійська військова адміністрація оголосила про окупацію Стамбула, який збройні сили Антанти фактично завоювали ще в листопаді 1918 р. Парламент було розігнано, багатьох його членів заарештовано. У відповідь М. Кемаль і його прихильники 23 квітня 1920 р. в Анкарі відкрили засідання Великих Національних зборів Туреччини.
У травні 1920 р. Національні збори сформували уряд, який очолив Мустафа Кемаль. В країні утвердилося двовладдя: в Стамбулі перебував султанський уряд, а в Анкарі - кемалістський. 20 січня 1921 р. республіканці прийняли тимчасову конституцію, згідно з якою вища влада в Туреччині переходила до Великих Національних зборів. За підтримки радянської Росії, що надала військову та фінансову допомогу кемалістам, влітку 1920 р. республіканський уряд почав створювати власні збройні сили.
Тим часом країни-переможниці не без користі для себе вирішували долю турецької держави. За умовами Севрського договору від 10 серпня 1920 р. більша частина Туреччини розподілялась між Англією, Францією, Італією та Грецією. Північний схід країни'за згодою Антанти переходив до Вірменії. На південному сході передбачалося створення курдської держави під протекторатом Англії. Туреччина як самостійна держава фактично припиняла своє існування.
Спроба Антанти навесні 1921 р. за допомогою грецьких військ припинити національно-визвольну боротьбу турків за незалежність провалилася.
1 листопада 1922 р. Великі Національні збори Туреччини ліквідували султанат, зберігши систему халіфату. Останній турецький султан Мехмед IV Вахіддін втік із країни. Халіфом було обрано принца Абдула Меджіда. У жовтні 1923 р. Туреччина була проголошена республікою, її першим президентом став Мустафа Кемаль. За Лозаннським договором (липень 1923 р.) Туреччина визнавалася європейськими країнами як незалежна держава.
Конституція 1924 р. ліквідувала халіфат. У 1928 р. з конституції було вилучено положення про іслам як державну релігію, внаслідок чого Туреччина стала світською державою. Реформи, проведені під керівництвом Мустафи Кемаля Ататюрка (таке прізвище президент взяв собі у 1934 р., після видання закону про запровадження прізвищ), пожвавили економічне й громадське життя, створили передумови для швидшого розвитку промисловості й сільського господарства, національної культури й освіти, духовного життя нації.
Розпад Османської імперії мав непересічне значення для арабських народів Близького Сходу. Ще під час війни Англія, намагаючись ослабити її, обіцяла арабам створити після війни єдину незалежну арабську державу. Водночас у травні 1916 р. вона уклала із Францією таємну угоду, за якою Ірак (Месопотамія) і Трансйорданія переходили під протекторат Англії, Сирія і Ліван - Франції, а Палестина залишалася під спільним управлінням держав Антанти. Після першої світової війни лише Саудівська Аравія та Ємен отримати статус самостійних держав. Мандати на управління, видані Лігою Націй, великі європейські держави використали для зміцнення свого панування над арабськими народами.
3. Діяльність Ататюрка.
Опрацювати текст підручника про зміст реформ Кемаля, заповнити порівняльну таблицю.
Опрацювати текст підручника про зміст реформ Кемаля, заповнити порівняльну таблицю.
СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ РИСИ РЕФОРМ У ТУРЕЧЧИНІ Й ІРАНІ
| ||
Країна
|
Реформи
| |
Відмінні риси
|
Спільні риси
| |
Іран
| ||
Туреччина
| ||
Висновок:
| ||
4. «Палестинська проблема».
Декларацію Бальфура було прийнято 1917 р., у той період, коли Велика Британія окупувала Палестину.
Декларація Бальфура підтримала ідею створення єврейської держави в Палестині та сприяла новій хвилі переселення євреїв.
Одержавши мандат на володіння Палестиною, Велика Британія сприяла цьому рухові. Арабське населення всіляко протидіяло цій політиці, що вилилося в організовані форми боротьби. Так, було створено організацію «Арабський виконавчий комітет».
У результаті цієї боротьби Велика Британія 1937 р. висунула план поділу Палестини на три частини: арабська держава, єврейська держава і територія, що перебуває під управлінням Великої Британії. Це ще раз підтверджувало факт, що остання не хотіла втрачати тут свою вигоду, зокрема, значні родовища нафти. Однак арабський світ різко негативно висловився з приводу такого плану.
У 1939 р. уряд Великої Британії заявив про необхідність примирення арабів і євреїв протягом десяти років. Результатом цього мало стати створення незалежної держави Палестина. Але і дотепер цю проблему не розв'язано.
Робота над формуванням понять і термінів.
«сіонізм» і «палестинська проблема».
Палестина з 1920 до 1947 р. була підмандатною територією Англії, котра свою політику в цьому регіоні будувала у відповідності з декларацією Бальфура від 2 листопада 1917 р. Цей документ передбачав створення в Палестині «національного вогнища для єврейського народу». Декларація, підтримана урядами СІЛА, Франції та Італії, сприяла проникненню в Палестину єврейського капіталу, переселенню туди євреїв. Англійський уряд надавав єврейським організаціям різноманітні привілеї щодо скуповування землі, допомагав колоністам-євреям орендувати земельні ділянки тощо. Таким чином, ще задовго до утворення Ізраїлю на Близькому Сході було закладено фундамент арабо-ізраїльського протистояння. СИРІЯНа міжвоєнний період припадало посилення боротьби сирійського народу проти колоніального панування Франції. З 1925 р. у Сирії точилася збройна боротьба. Тут була створена народна армія, ядро якої становили селяни. Влітку цього ж року повстали друзи в Джебель-Друзі і, в тяжких боях вибили французькі колоніальні війська з м. Сувейда. Через декілька днів повстанці вщент розгромили 4-тисячний французький експедиційний корпус. Партизанська війна охопила Північну Сирію. У жовтні 1926 р. повстанці взяли Дамаск. Французи піддати місто масованому артилерійському обстрілу, внаслідок чого загинули тисячі мирних жителів. Запеклі бої тривали впродовж 1926 р., але врешті-решт нечисленна і погано озброєна армія султана Атраша зазнала поразки. У 1929 р. французи розігнали Установчі збори Сирії і встановили в країні окупаційний режим.
Декларацію Бальфура було прийнято 1917 р., у той період, коли Велика Британія окупувала Палестину.
Декларація Бальфура підтримала ідею створення єврейської держави в Палестині та сприяла новій хвилі переселення євреїв.
Одержавши мандат на володіння Палестиною, Велика Британія сприяла цьому рухові. Арабське населення всіляко протидіяло цій політиці, що вилилося в організовані форми боротьби. Так, було створено організацію «Арабський виконавчий комітет».
У результаті цієї боротьби Велика Британія 1937 р. висунула план поділу Палестини на три частини: арабська держава, єврейська держава і територія, що перебуває під управлінням Великої Британії. Це ще раз підтверджувало факт, що остання не хотіла втрачати тут свою вигоду, зокрема, значні родовища нафти. Однак арабський світ різко негативно висловився з приводу такого плану.
У 1939 р. уряд Великої Британії заявив про необхідність примирення арабів і євреїв протягом десяти років. Результатом цього мало стати створення незалежної держави Палестина. Але і дотепер цю проблему не розв'язано.
Робота над формуванням понять і термінів.
«сіонізм» і «палестинська проблема».
Палестина з 1920 до 1947 р. була підмандатною територією Англії, котра свою політику в цьому регіоні будувала у відповідності з декларацією Бальфура від 2 листопада 1917 р. Цей документ передбачав створення в Палестині «національного вогнища для єврейського народу». Декларація, підтримана урядами СІЛА, Франції та Італії, сприяла проникненню в Палестину єврейського капіталу, переселенню туди євреїв. Англійський уряд надавав єврейським організаціям різноманітні привілеї щодо скуповування землі, допомагав колоністам-євреям орендувати земельні ділянки тощо. Таким чином, ще задовго до утворення Ізраїлю на Близькому Сході було закладено фундамент арабо-ізраїльського протистояння. СИРІЯНа міжвоєнний період припадало посилення боротьби сирійського народу проти колоніального панування Франції. З 1925 р. у Сирії точилася збройна боротьба. Тут була створена народна армія, ядро якої становили селяни. Влітку цього ж року повстали друзи в Джебель-Друзі і, в тяжких боях вибили французькі колоніальні війська з м. Сувейда. Через декілька днів повстанці вщент розгромили 4-тисячний французький експедиційний корпус. Партизанська війна охопила Північну Сирію. У жовтні 1926 р. повстанці взяли Дамаск. Французи піддати місто масованому артилерійському обстрілу, внаслідок чого загинули тисячі мирних жителів. Запеклі бої тривали впродовж 1926 р., але врешті-решт нечисленна і погано озброєна армія султана Атраша зазнала поразки. У 1929 р. французи розігнали Установчі збори Сирії і встановили в країні окупаційний режим.
1. Виділіть особливості політичного розвитку країн Близького і Середнього Сходу.2. Укажіть особливості соціально-економічного розвитку країн названого регіону.3. Як у наш час вирішується «палестинська проблема»?
Коваль Таня
ОтветитьУдалитьтест:14/15
Терінчик Дмитро
ОтветитьУдалитьтест:8/15
Шевчук Дмитро
ОтветитьУдалитьТест:11/15
Оніщенко Юрій
ОтветитьУдалитьТест: 13 з 15
Этот комментарий был удален автором.
ОтветитьУдалить